Українські сім’ї мріють планувати бюджет. Але не роблять цього. Чому?

У рамках роботи над одним із проєктів ми в Lanka.CX вирішили дослідити, як українські родини керують грошима в повсякденному житті. 

Вивчали не цифри, а звички, логіку дій: хто, коли і як приймає фінансові рішення в сім’ї.  

Зʼясувалось, що більшість сімей не мають сталої практики спільного планування бюджету. 

І водночас — щиро хочуть мати більше передбачуваності, менше стресу і більше домовленостей. 

Хронічна складність у тому, що цей контроль важко організувати. 

Звучить як можливість для ринку. 

Тому на думку спала ідея: а що, як створити додаток, який допомагатиме їм у цьому? 

Менш ніж за годину ми створили AI-прототип додатку — мінімалістичний дизайн, базовий функціонал, ключові сценарії. 

Винесли додаток на тестування і всі респонденти сказали, що ідея чудова - додаток зручний, корисний та логічний. 

Але коли почали питати глибше — отримали одноголосну відповідь: «Ну, це не для мене, але для інших буде корисно». Було дуже прикро визнати: додаток пройшов тестування, але не викликав реального бажання дії.  

Факт того, що людям подобається ваша ідея, ще не означає, що вони будуть нею користуватись. 

І тоді важливо зробити крок назад: 

- а яку саме проблему ми хочемо вирішити? 

- чи справді клієнт намагається вирішити власну проблему? Чи потрібна йому допомога? 

- яким чином клієнт вирішує потребу зараз, як ми можемо стати частиною рішення? 

Як родини в Україні справді поводяться з грошима 

Консультанти Lanka.CX Олег Балакін та Тетяна Буць провели серію глибинних інтерв’ю. Говорили не про додатки, а про побут — як люди керують фінансами в сім’ях, як розподіляють їх, заощаджують. Що допомагає їм розподілити витрати так, щоб грошей, як мінімум, вистачило до кінця місяця.  

І побачили кілька яскравих моделей фінансової взаємодії в сім’ях.  

Саме вони визначають, на які сервіси родини відгукнуться, а які просто не вбудуються в їхнє життя. 

«Вирішуємо все спільно»  

Сім’ї, де бюджет хоч і на різних картках, але спільний. Гроші перекидають, віддають картки, домовляються. Є спільний зошит, табличка чи додаток. 

Складність у тому, що часто лише один з партнерів має повний доступ до грошей. Тож щоби знати, скільки коштів лишилось до кінця місяця — треба запитувати, рахувати разом, пам’ятати хто що витратив. 

«Поділені відповідальності».  

У кожного — свої кошти і своя частина витрат. Хтось платить за дитину, хтось — за побут. Зарплати одне одного можуть і не знати.  

Це зручно до моменту, коли потрібно робити спільну велику покупку, або коли один із партнерів втрачає дохід. Такі родини часто наштовхуються на осуд: «як це — у вас усе окремо?» 

«Розпорядник» 

Гроші розподіляє одна людина, причому це не завжди той, хто їх заробив. Знає, скільки залишилось, кому що дати, на що витратити, а партнеру вникати не обов’язково. 

Комісії за перекази коштів між картками часто штовхають такі родини до використання готівки. Коли все на одній людині — важко планувати без стресу і не залазити в кредит до кінця місяця. 

«На все вистачає» 

Достатній дохід дозволяє деяким господарствам не рахувати гроші. Можна скинути партнеру велику суму і не питати, що з нею. Та коли потрібно більше заощаджувати— виникають проблеми, адже коли не бачиш, як і на що йдуть гроші — важко ними управляти. 

 Чому родини хочуть планувати бюджет, але не роблять цього? 

• Не всі бачать сенс: «Я й так розумію, скільки витрачаю». 

• Немає зручного способу домовлятись у парі чи родині. 

• Бюджетування часто відчувається як контроль одне одного, а не як підтримка. 

• Сервіси не враховують побутову логіку, якою живе родина. 

Що з цього важливо почути? 

Однаково оформлена картка ще не гарантує спільного бюджету. 

Бажання слідкувати за фактичними витратами не дорівнює готовності планувати наперед. 

А більшість рішень у родинах — це не про гроші, а про довіру, ролі й домовленості. 

Тому тестувати фінансовий продукт потрібно не лише як UX-інтерфейс, а як послугу, вбудовану у реальне життя людей. 

AI-прототип, який ми створили, вчасно показав, що ідея не працює в реальному контексті. 

А далі вже були дослідження, сегментування і реальна стратегія з опорою на поведінку. 

Прототипи потрібні не для того, щоб щось підтвердити, ащоб побачити, чого бракує, щоб ідея запрацювала. 

Будемо раді допомогти перевірити вашу ідею. І разом зробити крок назад, якщо буде потреба.